Мар’янівка . Маленьке квітуче село на Херсонщині , заховане серед степів заколисане
хлібними нивами .Здається ,що це край світу і що сюди не може заглянути ніщо
лихе , та слово «ВІЙНА» і «АТО» не обминули його стороною, як і багато інших
сіл нашої України.
Пройшовши по вулицях, можна побачити в дворах підняті прапори
України, і це не просто розвага – це хтось із сім’ї: батько , син , чи чоловік
- оберігає Батьківщину в зоні АТО . Це
гордість і не від’ємна частина сім’ї , це віра в мирне майбутнє .Немає жодної
людини в селі , яка б не відчувала болю за цілісність України , за своє
майбутнє та щастя своїх дітей .
Так і в дитячих серцях неймовірним болем
відізвались події на Сході України!
Дитячі думки, сповнені болем, гордостю
за Батьківщину , сповнені неймовірного патріотизму, були надіслані на
Міжнародний літературно-мистецький конкурс «Життя –Тобі...» , який організовано
Міжнародним інститутом освіти , культури та зв’язків з діаспорою Національного
університету «Львівська політехніка» (МІОК) та норвезько-українською
громадською організацією «Maidan Norway» . Метою конкурсу було
проаналізувати дитячі думки та оцінку подій , що відбуваються в Україні .
На конкурс надійшло понад 7000 робіт ,
зокрема з окупованих територій, також з Греції , Іспанії , Норвегії , Польщі ,
Португалії та Франції .
Твори 20 лауреатів та 120 дипломантів
конкурсу відзначених міжнародним журі надруковані в книзі «Життя – Тобі...» . Це
особлива книга. Її написали діти для дорослих .
Серед дипломантів конкурсу відзначено
двох школярів Мар’янівської ЗОШ , діти отримали міжнародні грамоти та в
подарунок книгу «Життя - Тобі...» .
Не можна без болю в серці
та сліз читати твір «Думки і судження про
українське сьогодення» дванадцятирічного Вербещука Сергія про свого тата , учасника АТО , про переживання хлопчика, думки та страждання.. (скорчено) «...І тут наші люди показали
патріотизм та єдність ...З нашої Мар’янівки Каховського району теж служать дванадцять
чоловіків : сини , брати , батьки.Серед них є хлопець , Юра Богданюк , який ,
залишивши стареньку маму ,дружину і маленьку донечку, в Донецьку захищає аеропорт.
Він один із «кіборгів»...Тато пішов , щоб захистити нас , щоб ворог не пішов
далі південними кордонами нашої України . Ми з сестричкою спочатку не розуміли
цього , звикли , що тато завжди з нами , і вважали , що він наш і повинен бути
тільки з нами . Та потім зрозуміли – це гідний вчинок, і ми поважаємо і
пишаємось його мужністю , хоча дуже сумуємо і нам його не вистачає . Та ми його
підтримуємо , бо ми – сім’я , одне ціле. Так і наша Україна і всі українці –
велика дружна сім’я ... Я мрію, щоб все скоріше закінчилось , щоб в нашу країну
повернувся мир , спокій і злагода , щоб наші батьки , брати і всі чоловіки
повернулись у свої сім’ї , до своїх рідних ...Я зі свого боку обіцяю вчитися ,
щоб у майбутньому стати гідним українцем, сином своєї України. Я вірю Україні –
бути!.....»
Не можна не відзначити глибокий
патріотизм, відчуття любові до України у
творі восьмирічної Власюк Іванни «Я хочу, щоб…»
"Сьогодні вчитель в школі розповів
Що , світ – це ми , а ми – життя!
Що значить слово – ти і я ?
Що значить жить ,а що любить?
І що життя не просто мить.
Що кожен з нас рядок із пісні
Хоча думки у нас всі різні
Подібні вітру , що летить.
Щоб ми любили кожну мить
Слова у пісню ми складаєм
Ми українці, ми співаєм.
Ми піснею висловлюєм повагу
І дякуєм за все , за біль , відвагу
Слова складаються в рядочок
і пісня ллється як струмочок.
Ти Україна моя мила ,
ти є найкраща , ти є щира.
Такого краю не знайти
Хоч землю всю ти обійди
Такого краю де калина ,
ось червоніє біля тину.
Такого краю де поля
Колосять хлібом , як моря
Такого краю де людина
Найвище в світі для людини.
Ми – українці , і лелеки
Летять до нас і
в дощ та спеку
Де б не були в якім краю
Летять, бо люблять землю цю!
А тут війна на сході грізнім
А тат зруйновано їх гнізда
За що отак жорстоко люди
Ви вмить убили все ,
Що ж далі буде?
Я хочу , щоб росла трава,
Щоб пахли квіти
і земля,
Щоб не лунали канонади,
Щоб не робили барикади,
Що б тато був завжди зі мною .
Що б вранці вмившися росою
Я бачила як сонце сходить
І трактори по полю ходять.
Щоб всі хмаринки були білі,
А у лелек всі гнізда цілі
Щоб слово мир і Україна,
Були мов хліб і сіль єдині
Щоб не журилися тополі
І щоб цвіли ромашки в полі,
Щоб закінчивсь кругом розбрат
І не було печальних дат.
Щоб не було їм вороття
Щоб біль пішла у небуття,
Я хочу , щоб лунав крізь сміх
О Боже, бережи усіх!!!
Для українців , хочу щастя
Нехай горить вогонь незгасний
Хай дружба, запанує на землі
За руки , хай візьмуться всі
Хай зникнуть як туман усі тривоги
Хай всі
знайдуть свою дорогу
Я мамі в очі зазирну
А тату руки простягну
Ми українці, ми родина
У нас найкраща – Батьківщина!!!
У нас поля всі волошкові
В озерах лілії чудові
То захистіть всі Україну!
Щоб не розпалася в руїнах
Ми українці ми сім’я
І цим пишаюсь дуже Я!
Я хочу брата і сестричку
Я хочу бігати на річку
Блукати лугом по траві
Щоб всі кругом були живі
Щоб посміхалися всі щиро,
Щоб всі бажали , всі лиш миру
Щоб зорі падали на щастя
Щоб нас минали всі нещастя
Щоб слово мир і Україна
Були завжди і
скрізь - єдині !"
Це діти і так вони відчувають , так вони
розуміють і так бачать сьогодення .
Подарунки вони отримали ,
а мирне голубе небо над головою повинні подарувати їм ми – дорослі…
Хай буде мир !!! Слава Україні!
Світлана Власюк, педагог-організатор Мар’янівської ЗОШ
