ГЛИБОКИЙ ПАТРІОТИЗМ ДИТЯЧИХ СЕРДЕЦЬ

Мар’янівка . Маленьке квітуче село на Херсонщині , заховане серед степів заколисане хлібними нивами .Здається ,що це край світу і що сюди не може заглянути ніщо лихе , та слово «ВІЙНА» і «АТО» не обминули його стороною, як і багато інших сіл нашої України.

Пройшовши по вулицях,  можна побачити в дворах підняті прапори України, і це не просто розвага – це хтось із сім’ї: батько , син , чи чоловік -  оберігає Батьківщину в зоні АТО . Це гордість і не від’ємна частина сім’ї , це віра в мирне майбутнє .Немає жодної людини в селі , яка б не відчувала болю за цілісність України , за своє майбутнє та щастя своїх дітей .

       Так і в дитячих серцях неймовірним болем відізвались події на Сході України!

         Дитячі думки, сповнені болем, гордостю за Батьківщину , сповнені неймовірного патріотизму, були надіслані на Міжнародний літературно-мистецький конкурс «Життя –Тобі...» , який організовано Міжнародним інститутом освіти , культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК) та норвезько-українською громадською організацією «Maidan Norway»  . Метою конкурсу було проаналізувати дитячі думки та оцінку подій , що відбуваються в Україні .

        На конкурс надійшло понад 7000 робіт , зокрема з окупованих територій, також з Греції , Іспанії , Норвегії , Польщі , Португалії та Франції .

         Твори 20 лауреатів та 120 дипломантів конкурсу відзначених міжнародним журі надруковані в книзі «Життя – Тобі...» . Це особлива книга. Її написали діти для дорослих .

 

  Серед дипломантів конкурсу відзначено двох школярів Мар’янівської ЗОШ , діти отримали міжнародні грамоти та в подарунок книгу «Життя - Тобі...» .

       Не можна без болю в серці та сліз читати твір  «Думки і судження про українське сьогодення» дванадцятирічного Вербещука Сергія  про свого тата , учасника АТО , про  переживання  хлопчика, думки та страждання.. (скорчено) «...І тут наші люди показали патріотизм та єдність ...З нашої Мар’янівки  Каховського району теж служать дванадцять чоловіків : сини , брати , батьки.Серед них є хлопець , Юра Богданюк , який , залишивши стареньку маму ,дружину і маленьку донечку, в Донецьку захищає аеропорт. Він один із «кіборгів»...Тато пішов , щоб захистити нас , щоб ворог не пішов далі південними кордонами нашої України . Ми з сестричкою спочатку не розуміли цього , звикли , що тато завжди з нами , і вважали , що він наш і повинен бути тільки з нами . Та потім зрозуміли – це гідний вчинок, і ми поважаємо і пишаємось його мужністю , хоча дуже сумуємо і нам його не вистачає . Та ми його підтримуємо , бо ми – сім’я , одне ціле. Так і наша Україна і всі українці – велика дружна сім’я ... Я мрію, щоб все скоріше закінчилось , щоб в нашу країну повернувся мир , спокій і злагода , щоб наші батьки , брати і всі чоловіки повернулись у свої сім’ї , до своїх рідних ...Я зі свого боку обіцяю вчитися , щоб у майбутньому стати гідним українцем, сином своєї України. Я вірю Україні – бути!.....»

       Не можна не відзначити глибокий патріотизм, відчуття любові до України  у творі восьмирічної Власюк Іванни «Я хочу, щоб…»

 "Сьогодні вчитель в школі розповів

Що , світ – це ми , а ми – життя!

Що значить слово – ти і я ?

Що значить жить ,а що любить?

І що життя не просто мить.

Що кожен з нас рядок із пісні

Хоча думки у нас всі різні

Подібні вітру , що летить.

Щоб ми любили кожну мить

Слова у пісню ми складаєм

Ми українці, ми співаєм.

Ми піснею висловлюєм повагу

І дякуєм за все , за біль , відвагу

Слова складаються в рядочок

і пісня ллється як струмочок.

Ти Україна моя мила ,

ти є найкраща , ти є щира.

Такого краю не знайти

Хоч землю всю ти обійди

Такого краю де калина ,

ось червоніє біля тину.

Такого краю де поля

Колосять хлібом , як моря

Такого краю де людина

Найвище в світі для людини.

Ми – українці , і лелеки

Летять до нас  і в дощ та спеку

Де б не були в якім краю

Летять, бо люблять землю цю!

А тут війна на сході грізнім

А тат зруйновано їх гнізда

За що отак жорстоко люди

Ви вмить убили все ,

Що ж далі буде?

 

     Я хочу , щоб росла трава,

Щоб  пахли квіти і земля,

Щоб не лунали канонади,

Щоб не робили барикади,

Що б тато був завжди зі мною .

Що б вранці вмившися росою

Я бачила як сонце сходить

І трактори по полю ходять.

Щоб всі хмаринки були білі,

А у лелек всі гнізда цілі

Щоб слово мир і Україна,

Були мов хліб і сіль єдині

Щоб не журилися тополі

І щоб цвіли ромашки в полі,

Щоб закінчивсь кругом розбрат

І не було печальних дат.

Щоб не було їм вороття

Щоб біль пішла у небуття,

Я хочу , щоб лунав крізь сміх

О Боже, бережи усіх!!!

Для українців , хочу щастя

Нехай горить вогонь незгасний

Хай дружба, запанує на землі

За руки , хай візьмуться всі

Хай зникнуть як туман усі тривоги

Хай  всі знайдуть свою дорогу

Я мамі в очі зазирну

А тату руки простягну

Ми українці, ми родина

У нас найкраща – Батьківщина!!!

У нас поля всі волошкові

В озерах лілії чудові

То захистіть всі Україну!

Щоб не розпалася в руїнах

Ми українці ми сім’я

І цим пишаюсь дуже Я!

Я хочу брата і сестричку

Я хочу бігати на річку

Блукати лугом по траві

Щоб всі кругом були живі

Щоб посміхалися всі щиро,

Щоб всі бажали , всі лиш миру

Щоб зорі падали на щастя

Щоб нас минали всі нещастя

Щоб слово мир і Україна

 Були завжди і скрізь - єдині !"

 

 








Це діти і так вони відчувають , так вони розуміють і так бачать сьогодення .

 Подарунки вони отримали , а мирне голубе небо над головою повинні подарувати їм ми – дорослі…

   Хай буде мир !!!  Слава Україні!

                                                    

   Світлана Власюк, педагог-організатор Мар’янівської ЗОШ