Заплакало небо дощами…
Біль і туга зійшлися клином.
Свистіли кулі над Афганок,
Прощається мати із сином.
Котилися сльози рікою,
Ще б жити – та віку
немає,
Лишилась невістка вдовою
Й онучка за батька питає.
Прощається мати із сином…
Прощаються гори й долини,
І більшого горя немає –
Як жити самій без дитини?
Лиш чорна хустина. Німа
домовина…
«Прости», - ледь шепоче
вустами.
Та чорна хустина – то
туга за сином,
Заплакало небо дощами…
Заплакало небо дощами…
Що
ми знаємо про афганську війну? Звичайно, можна розказати про ту страшну
неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років, мовою цифр. Будь-яка війна
у цифрах – це страшно і моторошно.
Валько
Анатолія Вікторовича.
На жаль, йому не судилось зустріти сьогодення разом з нами, дякуючи не байдужій громаді села і Тавричанській сільській Раді учні разом з вчителем історії відвідали місцевий цвинтар і поклали віночок пам'яті на могилу Анатолію Вікторовичу.
Немає коментарів:
Дописати коментар